Мистецтво самозахисту чи новий вид жіночого фітнесу? Сьогодні все більше жінок віддають перевагу боксу, нехтуючи танцями чи аеробікою. Що шукають для себе та чим керуються дівчата, обираючи один із найскладніших видів спорту? Ми поговорили з чотирма героїнями про їх досвід та складнощі у тренуваннях.
Чому дівчата йдуть в бокс? І чого шукала саме ти?
Юля Карпова, ведуча ранкового шоу “Happy ранок” на Хіт FM, 27 років
Я думаю, дівчата йдуть у бокс приблизно з тих самих причин, з яких чоловіки — на танці або легку атлетику. В першу чергу, це питання цікавості. Два роки тому мене підбили на авантюру — взяти участь у проєкті “Битва”. За правилами ти маєш місяць на підготовку, а після — виходиш на ринг проти людини, яка так само готувалася до бою лише місяць. Я подумала “А чому ні?”. Фактично, я взяла сама себе на слабо, хоча для мене бокс тоді був дуже далеким, приблизно як квантова фізика. Проєкт тривав лише місяць, та вже два роки, як я займаюся боксом далі. Я вдячна моєму тренеру, Льоші Єлохіну, який дає мені можливість займатися дурницями навіть у боксі. У житті я дурносміх, тому щаслива залишатися собою і в межах боксу.
Аня Бойко, IT Project Manager, 29 років
Для мене це питання ефективності. Колись я мала можливість ходити до залу майже щоденно. Аеробіка, степ, пілатес, стретчінг, сайкл, персональні тренування — я перепробувала купу групових занять. Та ефект від них був помітним лише за умови тренувань 3-4 разів на тиждень.
З появою сім’ї мій графік змінився, проводити стільки часу в залі я більше не могла. Тому почала шукати для себе щось нове і спробувала бокс. Інтенсивність занять вражає. За 2,5 години тренувань ти отримуєш повноцінне кардіо, розігрів м’язів, навчання техніці бою та розтяжку. Із залу виходжу виснаженою, але дуже щасливою.
Настя Горкун, студентка економічного факультету, 17 років
У кожної дівчини-боксера своя історія, свій шлях у спортивній сфері. Для когось це спосіб позбутися зайвої ваги, а для інших — спосіб самозахисту. Когось ще в дитинстві приводять батьки, а когось — складна життєва історія та бажання змінити себе. Я почала займатися боксом 2 роки тому. Це була моя мрія. У дитинстві, як і більшість дівчат, я займалася танцями і гімнастикою. Та водночас завжди любила фільми про бокс і дивилася усі бої відомих боксерів. Згодом я почала тренуватись у різних залах. Одного дня мені порадили найкращого тренера на планеті — Іллю Прімака, у якого я займаюся зараз. Це людина, яка ще більше закохала мене в бокс.
Марія Кучеренко, IT-аналітик, 27 років
На мою думку, дівчата йдуть у бокс, тому що можуть. Лише 50 років тому жіночий бокс почав ставати легітимним. До того часу жінка і бокс були радше пантомімою, цікавою виставою — не більше. Завдяки суфражисткам ми поступово відходимо від понять “жіночий” і “чоловічий” спорт та можемо обирати свій спорт згідно зі своїми бажаннями, а не чиїхось “нафталінових” стереотипів. Все більше жінок бачать, що бокс — це не лише гарний спосіб тримати форму. Це ще й антистрес, заряд енергії, радість перемоги і прийняття поразки. Це досвід, напружений інтелект і просто цікава гра, у яку ви граєте вдвох.
У дитинстві я любила дивитися бокс по телевізору і завжди була у захваті від цікавої стратегії, ходу гри, поведінки бійців. Та я ніколи не асоціювала себе з боксом, допоки не виросла і не стала краще розуміти свої бажання і захоплення. Щось, що захоплювало з дитинства, неодмінно варте того, щоб хоча б спробувати.
З якими складнощами ти зіткнулася?
Марія: Основна складність — мало бійців моєї вагової категорії. Доводиться то стояти з парубками під два метри, то навпаки танцювати з вертлявими підлітками собі по плече. Та водночас це і цікаво.
Настя: Коли я написала тренеру, що хочу займатись, він почав мене відмовляти, мовляв, бокс не для дівчат. Але я дуже рада, що все склалося, він почав мене тренувати, а я знайшла те, що робить мене щасливою. Я кайфую від тренувань і не хочу навіть уявляти, що колись перестану цим займатися.
Юля: Основна складність, коли ви вперше приходите на бокс, це крепатура. Це не та крепатура від активної ходьби, залу або фітнесу, а біль навіть у тих м’язах, про існування яких ви навіть не підозрювали. Після мого першого тренування крепатура була навіть в м’язах долонь. Це було дуже незвично і дійсно складно. Потім протягом кількох тижнів ти “воскресаєш” і поступово приходиш до тями, та увійшовши у ритм, ясна річ, цього всього вже немає. Крепатура — це те, що могло б мене злякати і відвести від боксу, але, на щастя, цього не сталося.
Що для тебе найскладніше в тренуваннях?
Марія: Швидкість. Я довго займаюся пауерліфтингом, і це доволі повільний та концентрований на певній дії спорт. Мої м’язи звикли бути сильними та повільними, а у боксі потрібна швидкість і гнучкість. Поступово я треную у собі нові якості. Інколи – через “не можу”, буває, тренування дається легко. Головне – бачу результат.
Аня: Щоб перейти до спарингу, треба виконувати багато повторень окремих комбінацій аби не задумуючись правильно тримати захист і швидко орієнтуватися. Та все це приходить із практикою.
Настя: Тренування з боксу складніші за інші. Адже там розвивається витривалість, реакція, сила. Але всі ці складнощі неймовірно впливають на впевненість у собі і фізичну форму.
Юля: У моїх тренуваннях найскладніше — доїхати до них. На бокс я їжджу у протилежну частину міста, тому годинний променад через весь Київ — це трохи складно. Однак, завдяки тренеру та власним принципам на цьому мої складнощі завершуються.
Що відкрила для себе нового?
Марія: Мабуть, найцікавіше — це час у боксі. Доля секунди, за яку ти отримуєш вибуховий удар у щелепу, триває вічність. І це зовсім не та доля секунди, як лежання на дивані. Дивуюсь та захоплююсь зовсім іншим плином часу на тренуваннях.
Настя: Кожен раз відкриваю у собі нові можливості і роблю себе сильнішою.
Юля: Я дізналася, що є дуже багато різної красивої спортивної форми. Виявляється, не вся красива спортивна форма підходить для боксу. Моя улюблена — від Acsvit.
А ще дізналася, що муху можу прибити з першого удару, і мені не треба бігати за нею по будинку — все ж таки в мене дуже розвинена реакція. Відкрила для себе, що можу збити яйця без міксера за п’ять секунд, але точно з таким же ефектом. Знову ж таки — завдяки моїй швидкості і реакції. Бачте, спорт дуже корисний у побуті. Звичайно ж, це і класна фізична форма, адже бокс дуже енергозатратний вид спорту. Та маленькі побутові скіли — це теж приємно.
Аня: Для мене в цілому цей вид спорту — це щось нове. Раніше я не могла уявити, що саме бойовий вид спорту виявиться для мене настільки цікавим, а саме тренування — настільки позитивним. Відкрила для себе, що інтенсивно тренуючись, я не роблю це через силу, змушуючи та вмовляючи себе. Ці 2,5 години пролітають непомітно і з азартом.
Якого очікуєш результату?
Марія: Мені важливіший процес — навчання та покращення навичок. Як приємна додаткова плюшка — перемоги на змаганнях.
Аня: Вже після місяця тренувань я спостерігаю значний розвиток своєї гнучкості. М’язи тримаються у тонусі. Думаю, що через декілька місяців результат стане ще очевиднішим, фігура підтягнеться, покращиться розтяжка.
Настя: Я не займаюсь професійним спортом, а роблю все тільки для себе. Тому я не рівняюсь на когось і не прагну конкретної мети. Я просто порівнюю себе на тренуванні із собою якийсь час назад. І кожного разу, коли бачу прогрес, дуже радію.
Юля: Зараз моя ціль — прекрасно проводити час на тренуванні, а не тільки на роботі та у побуті. Бокс для мене — суцільне задоволення, можливість виплеснути енергію, яка чомусь залишилася нерозтраченою, зігнати зло, гіперактивність і так далі. Це суто для мого задоволення, я не маю цілі ходити на змагання і “місити” людей 🙂 Я в себе одна, супержінка, а як відомо, wonder-woman повинна вміти боксувати. Це закономірно!
Яким видом спорту займаєшся, крім боксу?
Марія: Ніжно люблю з 18 років пауерліфтинг, бігаю, намагаюсь постійно ходити у походи, зараз опановую слеклайн.
Настя: Спорт — невід’ємна частина мого життя. Я займаюся боксом, вже 6 років тренуюсь у спортзалі, дуже люблю танці та активний відпочинок. Взимку катаюсь на сноуборді, влітку — на вейкборді, з сім’єю займаюсь дайвінгом.
Юля: Для інтересу і фізичної форми я займаюся боксом. Але моя суперсила, окрім сміху у прямому ефірі, це і пишні наливні стегна. Ними я танцюю тверк. Тут дві, здавалося б, крайнощі, проте факт залишається фактом.
Аня: Спорт — це моє хобі, і те, без чого я просто не уявляю свого життя. Вже 7 років я займаюсь у тренажерному залі. Я не любитель танців та аеробіки — мені важко дається запам’ятовування складних комбінацій та швидких рухів. Тому бокс — моє ідеальне рішення.
